Ініціатива заснована за день до початку Євромайдану
Сайт створено у 2015 році

URBANCHERNIVTSI, Громадський Сектор, Новини, Чернівецьке Громадське ТБ

Знайомтесь: вулиця Миколи Міхновського

Матеріал підготовлено для ознайомлення з людьми та подіями в честь яких перейменовують вулиці Чернівців (в рамках закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки» ухвалений 9 квітня 2015 року).

Чи багато хто, добираючись на роботу, до школи, в університет, проїжджаючи одну, другу, третю вулицю, задумуються на чию честь вони названі. Думаю, кількість цих людей можна перерахувати на пальцях.

Розглянемо вулицю Миколи Міхновського.

Народився у сім’ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині належить до Київської області). Освіту  М. Міхновський здобув у Прилуцькій гімназії. Потім вступив на юридичний факультет Київського університету. Став активним діячем міської патріотичної організації, члени якої проповідували необхідність вільного розвитку української культури й не торкалися політичних питань. Микола одразу ж зрозумів, що йому не по дорозі з цими людьми, бо він хотів бачити Україну самостійною державою. У 1891р. група молодих націоналістів створила Товариство тарасівців. М. Міхновський розробив документ для «Братства» — «Profession de foi молодих українців», опублікований в 17-му томі львівського національно-демократичного часопису «Правда». Тарасівці проголосили своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині». Організація майже не приховувала своєї діяльності й невдовзі була заборонена владою, а багатьох членів товариства арештували. Однак сам факт її заборони й пропаганда самостійницьких ідей привернули до українського націоналізму чимало молодих патріотично настроєних людей. Багато з них увійшли до заснованої наприкінці 1899 р. у Харкові Революційної української партії (РУП).

mihnovskiy-1

Здобувши освіту М. Міхновський почав працювати в одній із адвокатських контор Києва, водночас не полишав громадської діяльності. У 1897р. він їздив до Львова, де встановив тісні взаємини з галицькими діячами і закупив значну кількість заборонених видань, у тому числі твори Михайла Драгоманова та Івана Франка. Поліція вважала його «крайнім за переконаннями українофілом з грубими і вкрай несимпатичними методами і формами і напрямом безумовно антиурядовим». У 1898 р. М. Міхновський переїхав до Харкова, що було пов’язано з особистою драмою: закохавшись у дружину свого начальника, він разом з нею мусив залишити Київ. Але батьки були проти. Шлюб не склався, і М. Міхновський так і лишився неодруженим. Він зайнявся адвокатською практикою, відкрив власну контору і невдовзі здобув неабияку популярність як успішний адвокат. У 1906 р. на так званому «Лубенському процесі» двох українських діячів — братів Шеметів — засудили до страти, але завдяки майстерності адвоката М. Міхновського вони були звільнені. Енергійно і швидко Микола завоював авторитет серед української громадськості Харкова. М. Міхновський виголошував промову на Шевченківських урочистостях в Полтаві та Харкові, закликав до збройної боротьби за права українського народу.

У січні 1900 р., М. Міхновський у Харкові взяв участь у становленні РУП — першої самостійницької партії у Наддніпрянській Україні. Основні ідеї партії Микола виклав у брошурі «Самостійна Україна». Через якийсь час РУП відмежувалася від ідей М. Міхновського. У 1902 р. група його прихильників відкололася від РУП і заснувала Українську народну партію (УНП). М. Міхновський розробив для неї «Десять заповідей УНП» і видав їх 1903 р. у Львові. «Десять заповідей УНП» — один з найгостріших документів самостійницького руху, який створив М. Міхновський. УНП  проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України, а Міхновський став її провідником і головним ідеологом, автором програми УНП та інших партійних видань, що на тривалий час стали наріжними для багатьох поколінь українських націоналістів.

samostiyna_ukraina

М. Міхновський і члени УНП засуджували приєднання України до Росії, вважаючи цей акт початком «московського рабства». Свої ідеї Микола Міхновський популяризував у часописах, які засновував з невпинною енергією попри всілякі адміністративні заборони: «Самостійна Україна» (1905), «Хлібороб» (1905), «Запоріжжя» (1906), «Слобожанщина» (1906), «Сніп» (1912–1913). 1904 р., коли відзначалося 250-річчя возз’єднання України з Росією, члени УНП вирішили висадити в повітря пам’ятники царям та їхнім прислужникам у Києві, Харкові й Одесі. Однак той, кому доручалося виконати цю акцію в Києві та Одесі, несподівано наклав на себе руки. В Харкові ж не було царських монументів, тому члени УНП мали намір знищити пам’ятник О. Пушкіну, вважаючи його співцем «єдиної і неділимої» Росії. Хоч вибух і пролунав, пам’ятник залишився неушкодженим. Микола Міхновський прагнув використовувати усі наявні можливості для агітаційної роботи. Його зусиллями у 1909 р. було створено «3-тє Харківське товариство взаємного кредиту». Цю організацію поліція оцінювала як «легальне прикриття групи українців», які обговорюють політичні питання. У 1912–1913 рр. він активно працював у харківському Товаристві імені Квітки-Основ’яненка. Поліція небезпідставно підозрювала Міхновського та інших членів УНП у використанні Товариства для пропаганди самостійницьких поглядів.

Невдовзі М. Міхновський, переглянувши деякі свої погляди, зрозумів, що держава будується не лише інтелігентами, а й масами людей, які створюють матеріальні цінності. Він частіше виступав зі своїми ідеями перед трудівниками Слобожанщини й Донбасу. Коли розпочалась Перша світова війна, його призвали до армії. Якийсь час перебував на Північному фронті, а напередодні революційних подій 1917 р. перейшов як юрист у розпорядження Київського військового окружного суду. Повалення самодержавства М. Міхновський сприйняв як реальний шанс для створення суверенної і незалежної України. Буваючи в казармах серед солдатів-українців, він закликав їх берегти народне добро, не допускати анархії в армії, формувати дисципліновані, боєздатні частини. Його заходами було створено Товариство полуботківців. А в червні 1917 р. М. Міхновський розробив план проголошення державної самостійності України. Цим планом передбачалося, що 2-й Український полк ім. П. Полуботка захопить у Києві владу й передасть її Центральній Раді. Остання буде змушена під тиском зброї проголосити самостійну Українську державу, видворивши за її межі всіх представників Тимчасового уряду. Але ці лівацькі наміри М. Міхновського, його суперництво з С. Петлюрою за вплив на військо, небажання українських соціалістів чинити опір всеросійській революції, яка була метою їхньої боротьби, призводять до конфлікту з Центральною Радою. Рада виставляє проти полуботківців добре озброєне військо й зриває наміри М. Міхновського здійснити переворот в Україні. Щоб запобігти братовбивству, частини, які підтримували його, залишають Київ, а потім вирушають на фронт. На Румунський фронт потрапляє й М. Міхновський, пригнічений тим, що в найсприятливіший момент історії самі ж українці перешкодили йому реалізувати мрію свого життя — створити незалежну Україну. Невдовзі фронт остаточно розвалився, й М. Міхновський повернувся на Прилуччину.

mikhnovskiy2

Наприкінці квітня 1918 р. Центральну Раду змінив Уряд гетьмана П. Скоропадського. Прикутого ревматизмом до ліжка М. Міхновського привезли на автомобілі до столиці й запропонували високу посаду — міністра внутрішніх справ. Але він відмовився, бо, як зазначали його близькі друзі, прагнув не посад і чинів, а незалежності України. Під час громадянської війни М. Міхновський кілька разів опинявся на території, контрольованій більшовиками. В Кременчуці його заарештували, але невдовзі відпустили під нагляд ЧК. У травні 1919 р. спалахнуло повстання Н. Григор’єва, колишнього комбрига Червоної армії, який свого часу звільнив М. Міхновського з-під опіки чекістів і відправив на Херсонщину. Тепер отаман запропонував йому роботу в своєму штабі, але він відмовився. Таким чином, Міхновський потрапив до Новоросійська, звідки хотів емігрувати за кордон. Але командування Добровольчої армії, чи то випадково, чи то навмисне, не видало йому необхідних документів. Діставшись Кубані, М. Міхновський до 1924 р. працював в українській учительській семінарії в станиці Полтавській. Хоч жив він серед нащадків колишніх українських козаків, але мріяв повернутися в Україну. У 1924 р. Микола Міхновський повернувся до Києва, де був заарештований ДПУ. Після кількох днів допитів він опинився на волі. Вже наступного дня, 3 травня 1924 р. М. Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча.

Отже, колишню вулицю Григорія Петровського в Чернівцях, тепер перейменовано на Миколи Міхновського.

karta-mihnovskogo

Довідка: Петровський Григорій Іванович  – український радянський державний і політичний діяч. Належав до тієї частини партійного й державного апарату УСРР, яке орієнтуючись на Москву, повністю відкидало ідею українських націонал-комуністів про можливість існування української радянської державності. У серпні 1922 р., представляючи Україну у складі комісії з підготовки союзного договору, повністю підтримав проект Йосипа Сталіна про входження формально незалежних радянських республік до складу РСФРР на автономних правах. Наступного року під час підготови конституції СРСР виступив проти позиції Миколи СкрипникаОлександра ШумськогоХристияна Раковського, спрямованої на побудову державного устрою СРСР на конфедеративних засадах.

 У лютому 1932 року Г. Петровський надіслав листа в ЦК КП(б)У з пропозицією написати в Москву детальний звіт про нестачу продовольства й просити ЦК ВКП(б) видати постанову про припинення хлібозаготівель в Україні. 10 червня 1932 р. надіслав листа Молотову і Сталіну, де пише про голод в Україні й просить надати продовольчу допомогу українському селу.

При підготовці матеріалу було використано інформацію з наступних джерел:

http://bit.ly/2g3Dzqe ;

http://bit.ly/2gs0joF ;

http://bit.ly/2g4Q3l6 ;

http://bit.ly/2g3JkEk (фото);

http://bit.ly/2fNEI5V (фото).

Матеріал підготувала Вікторія Власюк.


Відео

ФОТО


Думки